24.02.2022 року десь по обіді Путін за допомогою кориктувальника вогню вбив мого батька ! В тата я була єдиною дитиною. А він у мене та мами нашою єдиною опорою в усіх сенсах цього слова ! Тепер мені буде вкрай складно бути замість нього і тримати всі удари,які торкаються моєї сім’ї на собі !!!
Тато був кадровим офіцером, закінчив іще 1989 року тилове училище в місті Вольськ Саратовськоі області. Командував все життя продовольчими службами, а згодом і тилом. Був в зоні ООС. Аж поки в Одеській області в перший день війни його вороже не було вбито !!! Тепер я мушу чекати поки не доставлять тіло моєї рідної душі. Адже під обстрілами це зробити вкрай складно.
Для мене це невимовний біль. Нам з мамою дуже боляче. Мій батько був справжнім патріотом своєї країни! Людиною з Великої Літери, яку варто хоча б з огляду на те, якою він мене виховав поховати як Героя ! Я люблю Тебе , папочка ❤️❤️❤️!
Сподіваюсь, що мені вдасться поховати свого Тата як на те він заслуговує , а саме: як справжнього Героя Батьківщини!!!! Я ненавиджу цю війну !!!! Люди, боріться до останньої краплі крові заради того, щоб жили ваші діти. Нехай згорить путінський Фашизм!
День #1 — насичений перед поїздкою до Праги ми працювали з групою американських документалістів , які хотіли відзняти кадри про війну в Україні. До вашої уваги уривки позакадрових моментів.
*******************************
Day #1 — full before the trip to Prague, we worked with a group of American documentarians who wanted to shoot footage about the war in Ukraine. Here are excerpts of off-screen moments.
Моя позиція як журналістки ,
політологині-міжнародниці , Авторки телепроєкту «Подружки», який готує классних і мудрих людей у сфері комунікацій. А ще позиція як доньки військовослужбовця .
Наразі нам всі треба мудрості до єднання, молодь, дітлахи, старше покоління , люди середніх літ мусять зараз як ніколи бути разом. Звісно, що ми можемо мати різні погляди на політичне і звичайне життя . Але, якщо ми обрали саме цю країну , то мусимо з честю і гідністю ставитися одне до одного.
Я особисто ЗА справедливість, ЗА свободу слова , ЗА чесність. Бо завжди знаю, що правда долає бар‘єри і не щирість. А професіоналізм буде на крок вище від фальші !
Мій батько завжди вчив мене вищевказаним факторам , а ще вчили змалку , що репутацію не придбаєш ні за які гроші. Ось чому раджу кожному з нас мати мудрість і просто у спільній молитві об‘єднатися ! Так буде чесно .
#uaразом
«Постковідний синдром» — це завжди складний моральний стан і відчай . Інколи ти борешся не з хворобою , а із самим собою. Найголовніше, щоб найдорожчі люди допомагали тобі у цьому теплотою, добром і підтримкою.
Ps: але цей пост радше не про Омікрон і його наслідки. А про капці та сведр😳. Скільки речей одягу Вам потрібно для відчуття щастя і комфорту ? Мені зовсім мало. У мене дуже багато одягу. Було… До того моменту як мене почали на заходи та ефіри вдягати стилісти. Згодом, світ перейшов на розумне споживання одягу і в цьому я теж знайшла відгук. Бувало так, що я закидала іще зовсім новеньке взуття чи сведри вдягнуті тричі у далекий мішок. Так сталося, що моїй журналістці потрібно було чобіт до кокткйльного образу. Я згадала саме про довгі чорні італійські … Знайшла я їх, капці, блузку … Словом, тепер думаю, куди діти ті лахи. Деякі з них я віддаю своїм підопічним. Бо вони зовсім нові , а дівчатка в них вдихають нове життя і передадуть їх далі. Деякі будуть зі мною. Бо я їх ношу як улюблені часто та з комфортом ;). І ще не люблю принцип : за знижками та багато. Люблю якісно та ексклюзивно.
Обираючи між професіями попри мої життєві принципи робити все надто добре ( професійний спортивно-бальний спорт довжиною у довгі роки, модельну справу , яка вдається завдяки зовнішнім факторам і зросту 176 см), я довго обирала свою професію і власне призвання. Я могла стати політтехнологом як мій дідусь, могла бути грамотним юристом як моя бабуся. А може б і більше того пов‘язати життя зі сферою перекладу ( ледь не вступила на факультет перекладачів Академії СБУ)🙏🙏🙏. Дякувати Богу , що друзі батька його відмовили від цієї ідеї. Але після знайомства з Василем Климчуком у мої 8 рочків, а також після мого дитячого походу до ВРУ, де мені вдалося побувати у сесійній залі я зрозуміла , що хочу займатися міжнародною журналістикою. До цього я вправно йшла теж не мало років. У 2012 створила свій телепроєкт . Згодом мною було написано певна кількість наукових статей. Так, я зробила доволі цікаві інтерв‘ю. Копатися в долях, темах і переживаннях людей цікаво. А відвідувати важливі події по роботі з урахуванням їх подальшого висвітлення — велика відповідальність. Зйомки бувають психологічно тяжкими. Але що тепер нам дається легко ? Живіть своєю мрією і не відпускайте її ні на мить у всіх сенсах цього слова.
На фото я на «Київському безпековому форумі».
