На початку повномасштабного вторгнення, багато хто відчув в собі непереборне бажання до спротиву проти російської навали. Це бажання настільки історично глибоко формувалося у нашій свідомості століттями, передавалося з покоління до покоління, що певній частині українців нічого не потрібно було пояснювати. Вони пішли проти ворога, на захист України, як це було споконвіку. Це ніяк не могло вкластися росіянам в голові, як можна було вийти на мітинг проти озброєної армії з голими руками, як можна відкрито посилати в очі російського військового, який тримає напроти тебе свій автомат, як взагалі можна виходити на майдан, говорити, що думаєш. Нащадкам совкового нквд цього ніколи не усвідомити.
Як каже героїня нашого проєкту, Тетяна Давиденко: «Вовк собаку не боїться»
Ця страшенна сила, яке веде до свободи, була чимось підсвідомим і не потребувала обговорення, пояснень, це як дихати чистим повітрям. Без свободи – немає життя.
Пам’ятаємо про це. Пам’ятаємо про наш СПРОТИВ, який захищає нашу націю віками.
І велика шана, тим хто тримає цей чин у буремні часи.
Наступні серії проєкту СПРОТИВ 20 травня на @2plus_2ua
Посилання на перші серії в коментарі.
Сьогодні в кінотеатрі Жовтень відбудеться ще одна спроба розповісти про війну.
Це серія документальних фільмів «СПРОТИВ», про опір цивільного населення російській окупації.
Я не напишу нічого краще, ніж це скажуть герої нашого проєкту. Це варто побачити, почути і запам’ятати.
25 героїв, 25 інтерв’ю, які важко було слухати, уявляючи, що вони пройшли.
З 13 травня проєкт виходить на каналі 2+2
Дякую всім причетним
@natalia_sukach@akimgalimov@inkubacionn@tatianabaytalenko@vivikinotv
SPACE production
CODE 1 season
Remember my love
Director: Сергій Кримський
DOP: Василь Чаплигін
Cast: Катерина Міцай
Actors: Тетяна Кравченко, Олександр Боднар, Анна Волошина, Олександр Форманчук, Владислава Сандига, Влада Калганова, Данило Сушко, Тетяна Байталенко, Дар’яна Сеттарова, Олександр Мірошниченко
Часто ловив себе на думці, як добре, що вони воюють на нашому боці.
Розмови про знищення ворогів на різних дистанціях, різним способами, різними групами, як буденність. Є можливість – йде команда, немає можливості – йде команда. Питання, щоб не йти - не стоїть. Немає для них недоступних місць: сіра зона, тимчасова окупована територія, чи інші місця далекі від країни – не важливо, головне інше – ворог має бути знищений («має» закреслити читати «буде»). Це не пафос, а проста констатація факту.
Після нашого проєкту, для мене слово «характерник» набуло іншого значення. З позиції, щось з «далекого минулого» воно перейшло в позицію чогось реального.
В позицію реальних людей і їхніх можливостей.
Ви можете їх ніколи не побачите, але їхнє обличчя – це останнє, що бачить перед своєю смертю ворог.
Навіть, якщо буде дуже важко і сценарії будуть для нас не втішні, як на початку війни. Вони, як і тоді, візьмуть свою зброю і вийдуть на своє полювання. Не має значення скільки буде ворогів, де вони стоятимуть, і скільки у них буде зброї.
Їхнє обличчя – це останнє, що побачить перед своєю смертю ворог.
Будьте достойними своїх героїв.
Дякую кожному хто доклав зусиль зробити цей проєкт. Дякую команді.
Дякую за змогу розповісти про воїнів, завдяки яким у нас є можливість бути.
А ще, у вас є можливість подивитися сам проєкт документальних фільмів
«СБУ. Спецоперації перемоги» і переконатися у вище сказаному.
Посилання в коментарях.
Слава ЗСУ #сбу
Ми не були знайомі, але його бойовий шлях був для мене символом. Символом Нескорених у боротьбі за Україну. В 19 років командир добровольців (2014р.) 21 рік - командир штурмової роти «Вовки Да Вінчі» (2016р.) Герой України, орден «Золота Зірка». Загинув сьогодні в боях за Бахмут. 27 років… йдуть найкращі. Дякую тобі🇺🇦 Слава Україні!
Для когось війна розпочалася 24.02.2022
Для когось 20.02.2014
Історія циклічна, всі історичні події мають здатність повторюватися, тільки з іншими обставинами, героями і зрадниками…
2014 рік, квітень – анексія Криму, проросійські терористи організовують мітинги в Донецьку, Харкові, Одесі. Згодом російські найманці окуповують частину території Донецької області…
1917 рік - невдала спроба більшовиків змінити владу в Україні шляхом переобрання Української Центральної Ради викликала роздратування російського уряду — більшовицької ради народних комісарів.
Квітень-травень 2014 року. Мітинги закінчуються: тепер органи влади атакують озброєні люди у камуфляжі. Частина з них є російськими громадянами, частина – місцевими. Операціями керують офіцери армії росії. Загони беруть в облогу військові частини та органи влади, поступово застосовуючи все більше насилля.
4 грудня 1917 року з ініціативи районного комітету більшовиків у Микитівці відбувся з'їзд підконтрольних більшовикам ревкомів Донецького басейну. На ньому було обрано Центральне бюро Військово-революційних комітетів Донбасу, формально частина Донбасу першою вийшла із-під контролю УНР
11 травня 2014 року псевдо референдум організований російськими терористами за створення донецької народної республіки…
6 грудня 1917 року військовий міністр УНР Симон Петлюра зробив на з'їзді Центральної Ради заяву: «На нас готується похід! Ми відчули, що нам, українським демократам, в спину хтось готує ніж... Більшовики концентрують своє військо для розгрому Української республіки»
Травень 2014 року. Із важкої артилерії починають обстрілювати українські міста. Вогонь ведеться як із захоплених територій України, так і з території Росії.
Так можна продовжувати до безкінечності.
Сьогодні прем’єра документального фільму «Зупинити Голіафа» на ICTV створений командою продюсера @s0ffo і режисером @art_lytvynenko17
Це спроба зафіксувати і розібратися по фактам, як почалася війна і чому російський бліцкриг провалився. Розібратися, якої ціною ми вистояли. Такі проекти для себе називаю літописи. Не полінуйтеся – подивіться.
Слава ЗСУ!
20 лютого 2014 року
Я впізнав Сашку по одягу, який був на ньому. Його лице сильно набрякло і було залите кров’ю…
Ще за півгодини до цього я швидко ходив Майданом, вдивлявся в тіла вбитих і ніде його не знаходив. Навіть зажевріла думка, що він живий… І дзвінок від нашого друга, що Сашку вбили, - це якась помилка. Лише вчора сиділи у мене в квартирі, говорили після Майдану. Дружина запропонувала попрати його одяг, а на заміну віддала мій. Тепер я стояв і дивився на свою джинсову куртку і не міг впізнати його обличчя. Хтось перев’язав марлею лице, аби щелепа була закрита. Збоку горіла свічка в банці. Він лежав неподалік біля сцени разом з тілами вбитих, накритий таким дитячим зеленим покривалом, ніби з садочку.
З цього моменту для мене почалася війна.
Один мій знайомий якось сказав, що наша земля – це земля, де поховані тіла наших рідних, наших предків. З 2014 року Київ став для мене таким місцем. З 24 лютого 2022 року вся країна стала таким місцем.
Ми тільки тоді будемо заслуговувати на майбутнє, коли пам’ятатимемо своє минуле, без спотворень і маніпуляцій.
Лише тоді, коли кожен буде знати «де могили моїх…»
Всім причетним хочу подякувати за допомогу, ще один пікап поїхав для наших хлопців на схід.
Окрема велика подяка @zavik.artist За кожним звітом стоїть величезна роботи людей, які просто не можуть не допомогти. Я не перестану дивуватися і пишатися нашими людьми, які самотужки організували цілий цикл виробництва, розбилися на команди і кожен виконую свою роботу 24/7 на своєму напрямку. І навіть коли вже все здається знайшли, привезли, модернізували, зробили – переробили – доробили. Механік може сказати: «Давай ще раз ходову подивимося, аби було все як має бути…»
Бо має бути «по-людські аби перед хлопцями не було соромно»
Ця внутрішня критичність до себе, до того, що ти робиш. Як на мене, цього не навчиш, не заставиш. Воно або є, або – немає.
Тому ми і сильніші
Тому ми і переможемо
Дякую
Ukrainska Förenning i Västerbotten
Akut hjälp till Ukraina (från Umeå)
Julia Pinchak Mykhailo Kozii Tanya Gorbach Oksana Zavorotnia Irene Axelsson Natalya Kulchytska-Zhyhaylo Alex Ronski Liudmyla Teren
ще окрема подяка Maxim Maxim і Івану🤝🇺🇦
motion design Denis Cherryman
