Читаю вже 3 частину «Атлант розправив плечі».
Не можу відірватись! Дуже глибока на почуття власної гідності, справедливого балансу у світі, про створення і досягнення власного мозку, про глибину власного серця. Про роботу творців в «системі», про народ і маніпуляції влади «в імʼя суспільного блага», про гнилих і чесних, про ледацюг та не опускаючих руки людей.
Дуже раджу всім, хто створює! Хто знає, що «успішного успіху» не існує.
Люди з мисленням «ну канєшна, у неї батьки/йому просто повезло» - цю книжку не зрозуміють…
Як турист з кожної подорожі повертається іншою людиною, так і я- з кожного відрядження повертаюсь іншим маркетологом. Як по відчуттям в голові, так і фізично (бо @grydasov_vitaliy дає все крутішу назву моїй посаді… 🤪 ) Такі поїздки не тільки роблять тебе ближчою до клієнтів, вибудовують тісніші звʼязки з партнерами, гуртують команду, дресирують виносливість.
Такі поїздки розширюють кордони власного мислення настільки, що світ здається вже не таким і великим. Я привожу додому багаж не тільки у руках, а і у мозку, і у серці. Аналіз недопрацювань, ідей, наступних кроків, заряд емоцій від нових відкриттів і мотивацію для втілення всього того, що влилось у вуха, що бачили очі, що видавало мислення в моменті.
І найважливіша задача - не розгубити цей отриманий заряд. А акумулювати його в дії/ довести до нового результату, бажано класного звичайно, щоб наступного року у відрядженні «злизувати вершки» …
Такі от бажання. А що по реальності - подивимось!
Іноді фантазуєш про майбутнє, таке цікаве/насичене/успішне. А реальність сьогодення дає тобі ляпаса, що ти сідаєш і думаєш, може ну його взагалі!?
І так по колу, виростила крила -присіла, присіла - -розкрила крила.. Так і бореться в тобі мотивація і само дисципліна.
Одна тебе окрилює, інша тягне за волосся, коли ти присіла.
Класно, коли літаєш, а не сидиш…
Бути жінкою. Як це?
Як вдається бути собою і одночасно приміряти різні ролі?! Як вдається чути себе, коли навколо так багато побуту/метушні та обовʼязків?! Як іти за серцем, коли голос розуму не замовкає?! Як можна бути жінкою, і при цьому іноді зовсім нею не бути….
Я нас вітаю, любі, зі святом, яке несе відчуття жіночності/легкості/ життя. В цьому і сенс. Тільки не довжиною в 1 день…
Наш FEMININITY CELEBRATION в каруселі.
Produced for @carfellibridal
Про віру у свої ідеї.
Минулого року була у нас зйомка кампейну, масштабно-дорого-багато)
Ми будували басейн 10*15м, який мав наповнитись буквально на 10 см водою, щоб реалізувати дефіле моделі у весільній сукні. Басейн - це дуже умовно. Каркас і плівка.
Я стою, дивлюсь на процес монтажу. І власник студії поруч, як той чорт на лівому плечі: «і нащо такий великий будувати?! Цей каркас не витримає напору води!! який сенс в басейні, можна було підлогу студії змочити??» І бубнить, і бубнить. Підходить декоратор, і як янгол на правому плечі -«тиск води мінімальний, каркас витримає». Той чорт: «боже, скільки ви грошей на це злили?! ви врахували шо наша жахлива стеля буде віддзеркалюватися у воді?!»
Я знаю, що мені треба той басейн, бо калюжі потрібного ефекту не дадуть, але зерно сумніву посіяно.
Якщо каркас не витримає - пішла посовала рейли з сукнями, попросила команду поприбирати особисті речі, розетки підняти з підлоги . Все, потом переживем, думаю собі я. Стеля - коротка консультація з гаффером- кут зйомки, розміщення освітлення, додали вентилятор, щоб вода не давала гладі!
Мотор, камера. Мурахи!!! Ефект нереальний. Кадри як фото, так і відео - підпал!
Той власник через місяць робить собі такий басейн у студії, в ньому і нові кампейни, і вагітні жінки знімаються.
Мораль: не давайте чортам на лівому плечі скоригувати ваш шлях! Вірте у те, що задумали! І все обовʼязково вийде як вами задумано!
Шлю привіти власникові студії, бо басейн, то не калюжа вам)
Січень підкосив мене фізично 2 рази підряд. І я розумію чому. Бо ментально я непогано так провалилась в питаннях «як жити далі», «чистоті» своїх думок про оточуючих і т.д.
Лежу в ліжку з температурою, дивлюсь в стелю, нема сил працювати, нема бажання щось дивитись. Відчуваю ком у горлі.. відчуваю як підходять сльози… починаю ридати..
- Чого плачеш, Юля?
- та соромно трохи за думки свої і страшно, мабуть, також
- ну думки ти почистиш. а чого страшно?
- чи правильний вибір зроблено? чи залишиться наш коридор «святим місцем», чи захищаю я свою дитину чи калічу цими тривогами, обстрілами?!
- о, ти знов про це) ну ти ж записалась на гру Ліла. то знаєш що спитати. То це всі причини твоїх сліз?
- ні. Розумію, що виросла, що бачу себе вже в іншому амплуа, фантазую і прям ясно так уявляю таке гарне майбутнє. Але зараз треба знову ризикувати, щоб опинитись там, де хочеться…
- страшнувато?
- так, є трохи. і так відповідально. Але і цікаво. Але може не вийде?!? може краще ну його, той зріст ?!?!
- ну тут ти теж знаєш відповідь, бо знаєш себе. довго в мушлі не відсидішся..
- так, знаю. Тому можна ще трохи поридаю і все?!
- ну то поридай…
Так відбувається мій діалог зі своєю внутрішньою дитиною. Так переживається трансформація.
У лютому Ліла дасть мені відповідь і я видихну, поверну діалоги про життя перед сном з чоловіком; у лютому я видихну тілом завдяки маленькій відпустці;
у лютому я закачу рукава, бо мене чекають великі справи з @alina_kharechko
Про ідеї.
Статистика говорить, що тільки 2-5% людей на планеті можуть придумати дійсно щось нове. Чого раніше не існувало.
Тоді як навколо так багато креативу?!
Це адаптація. Ти знаходиш класну ідею, переносиш на неї свій продукт - адаптуєш до свої сфери, додаєш щось свого, побаченого раніше, залучаєш команду, де кожен зі свого боку, допилить деталі і вуаля - готово.
Іноді чужа ідея так подобається, що нема чого і додати. Мені здається можна і так, як то кажуть злизати. Ми ж вами не Пікассо.АЛЕ!!! Реалізація має бути на рівні, а то і крутіша, це по-перше. А по друге, для мене табу копіювання всередині твоєї сфери. ТАБУ!
Чому ?
Бо це не далекоглядно репутаційно, концептуально не цікаво і просто трошки смішно. Адже всі учасники вашого ринку це бачать -колеги, конкуренти, ваші клієнти - злизати в той самий період часу, не втерти носа якістю виконання. Навіщо, з якою метою?!?
Тож, адаптуйте з розумом, копіюйте тільки якщо бюджет дозволяє. А краще створюйте з любовʼю власне) Креативники вам у поміч 🫶🏻
В пості- частинка нашого новорічного сету.
Дякую: @gaspar_empatra за контент;
@g.o.l.u.b.c.h.i.k за букет, яким можна прибити. Я думаю, ми побили рекорд у розмірі композиції в зйомці цього трендового роліку.
@grydasova за довіру 🫶🏻
Різдво в B2B.
Як на мене, це привід Не зайвий раз сказати «дякую», проявити турботу і огорнути теплом клієнтів, бо за кожною зі сторін бізнесу - просто люди. Живі люди.
Минулого року ми записали привітання - подяку, адже світ боявся працювати з Україною. Тай й ми самі з собою боялись працювати, будемо чесними. 2022 - рік великих випробовувань на людяність.
Цього року ми подовжили традицію вітати командою, бо людям цікаво знати в обличчя тих, з ким вони часто мають справу. Формат вже більш легкий і трендовий. І не тому, що нам весело у 2023, а тому що закордонним бізнесам вже не дуже цікаво чути про нашу війну. У них сезони наречених, у них весілля, у них свої проблеми.
Цього року помічаю, що деяких колегам по цеху прийшлась до вподоби наша нова командна традиція. Цікаво спостерігати. Цікаво створювати тренди у своїй сфері діяльності…
Тож:
У головних ролях - відділ продажу та власники @ariamobridal
Спонсор традицій -свята людина - @grydasov_vitaliy
Режисер-постановник, він же копірайтер/закупівельник/організатор і транжира маркетингових бюджетів - я )
Здається, японська техніка виховання дітей наголошує - хваліть. Навіть коли весь ряд букв кривий, виберіть найкращу і хваліть. Навіть, якщо після дитячого прибирання треба знову прибирати, хваліть за поміч та ініціативу. Похвала дає мотивацію, приємні для вуха слова надають впевненості та натхнення. Саме цікаве, що з нами теж саме. На роботі чи вдома. Похвала - це підкреслення дій/результатів, які важливі. Це вектор для просування надалі. А якщо підкреслювати недоліки, то що…?!
Спостереження дня!
Сьогодні я писала лист дитині з дит. притулку. Вітаємо діток, ініціатива з Соніного садочка. Дівчинці 14 років. Це мав бути лист від Миколая. Але в такому віці немає вже сенсу щось вдавати. Так от, писала я їй про мрії і дива, які трапляються там, де в них вірять. Писала поради, як себе чути/знайти/наповнювати/тримати фізично та морально.
Щойно гортаю стрічку інсти, натикаюсь на допис, де частина тексту майже слово в слово збігається з моїм! Просто ось читаю і бачу- дежавю. Я ж це написала пару годин тому, а тепер читаю у іншої людини..
Це так цікаво. Мабуть, коли люди на однаковій стадії свого персонального розвитку - думки - бази збігаються…
Так мені подобаються легкі люди. Встали - пішли. Без розмов, вагань, мук вибору. На інтуїції, на емоції. Легкі люди вибирають людей, а місце вже і не так важливо…
